І Товит його батько числив кожний день. І як сповнилися дні дороги і не приходили сказав: Може забарилися? Чи може помер Ґаваїл і ніхто не дає йому срібло? І він дуже засмутився. Сказала ж йому жінка: Згинув хлопець, через те забарився. І вона почала його оплакувати і сказала: О горе мені, дитино, бо я стратила тебе світло моїх очей. І Товит каже їй: Мовчи не говори слово, він здоровий. І вона йому сказала: Мовчи, не обманюй мене, мій хлопець згинув. І вона ходила кожного дня надвір на дорогу, якою він пішов, вдень і хліба не їла, а вночі не переставала оплакувати свого сина Товію, аж доки не закінчилися чотирнадцять днів весілля, які поклявся Раґуїл, щоб він там зробив. Сказав же Товія Раґуїлові: Відішли мене, бо мій батько і моя матір більше не надіються мене побачити. Сказав же йому його тесть: Остався в мене, і я пішлю до твого батька і обяснять йому те, що відноситься до тебе. І Товія каже: Ні, але відішли мене до мого батька. Вставши ж, Раґуїл дав йому Сарру його жінку і половину майна, тіла і скотину і срібло. І поблагословивши їх відіслав, кажучи: Хай провадить вас, діти, Бог неба заки я помру. І сказав своїй дочці: Шануй твоїх батьків, тепер вони твоя родина. Хай я про тебе чую добрі чутки. І поцілував її. І Една сказала до Товії: Улюблений брате, хай обновить тебе Господь неба і дасть мені бачити твоїх дітей від моєї дочки Сарри, щоб я зраділа перед Господом. І ось передаю тобі мою дочку на вдержання, не смути її. Після цього й пішов Товія, благословляючи Бога, який вчинив його дорогу доброю, і він благословив Раґуїла і його жінку Едну.