І сталося одного дня, коли навчав він народ у храмі і благовістив, то прийшли архиєреї та книжники з старшинами і мовили до нього, кажучи: Скажи нам, якою владою ти це робиш, або хто дав тобі цю владу? У відповідь він сказав їм: Запитаю вас і я [одне] слово, і скажіть мені: хрещення Івана було з неба чи від людей? Вони міркували собі, кажучи: Коли скажемо: З неба, - відкаже: Чому ж ви не повірили йому? Якщо ж скажемо: Від людей, - увесь народ поб'є нас камінням; бо переконаний, що Іван є пророк.
І вони відповіли, що не знають ізвідки. А Ісус сказав їм: То й я не скажу вам, якою владою це роблю.
Почав же людям розповідати таку притчу: Один чоловік насадив виноградник, віддав його робітникам та й відбув на довший час. У певну пору послав до робітників раба, щоб дали йому з виноградних плодів; а робітники, побивши його, відіслали ні з чим. І знову послав другого раба; вони й того побили, зневажили та й відіслали ні з чим. І знову послав третього: вони й цього поранили й вигнали. Сказав тоді господар виноградника: Що маю робити? Пошлю свого улюбленого сина: чи часом, [побачивши] його, не посоромляться? Угледівши його, робітники міркували собі, кажучи: Це спадкоємець, убиймо його, щоб спадщина стала наша. І викинувши його геть з виноградника, вбили. Що ж зробить їм господар виноградника? Прийде й вигубить цих робітників та віддасть виноградник іншим. Почувши, сказали: Хай цього не станеться! Він же, поглянувши на них, сказав: Що означає написане:
камінь, що його відкинули будівничі, став наріжним?
Кожен, хто спаде на той камінь, розіб'ється; [а] на кого він сам упаде, розчавить його. І хотіли архиєреї та книжники прибрати його до рук тієї ж години, але злякалися народу, бо зрозуміли, що сказав цю притчу до них.
Стежачи, послали підглядачів, які видавали себе за праведних, аби схопити його на слові та видати його урядові й владі намісника. Запитали його, кажучи: Учителю, знаємо, що правильно говориш і навчаєш, не дивишся на обличчя, але по правді наставляєш на Божу дорогу. Чи належить нам давати данину кесареві чи ні? Зрозумівши їхнє лукавство, сказав до них: [Чому мене спокушуєте?]
Покажіть мені динарій: чий там образ і напис? [Відповівши], вони сказали: Кесарів. А він відказав їм: Тож віддайте те, що кесареве, - кесареві, а те, що Боже, - Богові. І не могли піймати його на слові перед народом і, здивувавшись його відповіддю, замовкли.
Підійшли деякі з садукеїв, - що твердять, ніби воскресіння немає, - та й запитали його, кажучи: Учителю, Мойсей записав нам, що коли в кого помер брат, що має дружину, а помер бездітний, то нехай його брат візьме її за дружину та відновить насіння для свого брата. Отже, було сім братів: і перший, узявши дружину, помер бездітним; другий, [узявши дружину, також помер бездітним]; третій узяв - і так само всі семеро - жоден не лишив дітей, усі померли. Зрештою померла й жінка.
При воскресінні котрому з них вона буде дружиною? Бо семеро мали її за дружину. І, [відповівши], сказав їм Ісус: Сини цього віку женяться і виходять заміж. А ті, що будуть гідні того віку й воскреснуть з мертвих, не женяться і не виходять заміж; бо більше вмерти не можуть, оскільки є рівні ангелам, є Божими синами, бувши синами воскресіння. А що мертві встають, то й Мойсей показав при кущі, коли назвав Господа Богом Авраамовим, і Богом Ісааковим, і Богом Яковим. Бог же не є Богом мертвих, а живих, - бо всі для нього живуть. У відповідь деякі з книжників сказали: Учителю, добре сказав ти. Більше не сміли його ні про що запитувати.
Сказав він до них: Як же це кажуть, що Христос є сином Давидовим? Таж сам Давид говорить у книзі Псалмів:
Мовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч мене,
доки не покладу ворогів твоїх підніжком ногам твоїм.
Давид, отже, його називає Господом, як же він йому син?Коли весь народ слухав, казав своїм учням: Стережіться книжників, що бажають ходити в шатах і люблять вітання на торговищах та перші сидіння в синаґоґах і перші місця на вечерях, які з'їдають оселі вдовиць і напоказ довго моляться; вони дістануть дуже тяжке засудження.