Бо смертна людина, що народжена від жінки, (має) коротке життя і повна гніву,
 або вона відпала наче цвіт, що відцвів, втекла наче тінь і не постояла.
 Чи не і слово його зробив Ти і цього Ти зробив, щоб ввійшов перед Тебе?
 Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ніхто.
 Хоч і один день його життя на землі, а його місяці почислені в нього, Ти поклав на час, і він не переступить.
 Відійди від нього, щоб замовчав і зволив життя наче найманець.
 Бо є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще завціте, і галузки в нього не забракне.
 Бо якщо постаріється в землі його корінь, а його пень на камені помре,
 зацвите від запаху води, а зробить жнива більше ніж молодий саджанець.
 Чоловік же, померши, відійшов, а смертна людина, впавши, більше не існує.
 Бо в часі вимирає море, а ріка, опустівши, висохла.
 А людина, заснувши, не встане, доки лиш небо буде зішите. І вони не збудяться зі свого сну.
 Бо чи не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б твій гнів. І назначи мені час, в якому мене згадаєш.
 Бо якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду?
 Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж твоїх рук не відкинь.
 Ти ж почислив мої задуми і Тебе не мине жоден з моїх гріхів.
 Ти ж запечатав мої беззаконня в мішку, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ.
 І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріється на своїм місці.
 Вода злизала каміння, і води затопили дна пороху землі. І Ти знищив терпіння чоловіка.
 Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому поставив лице і відіслав.
 А як його сини стали численними, він не взнав, якщо ж стають нечисленними, він не свідомий того.
 Але лиш його тіло заболіло, душа ж його заплакала.