Струджений моєю душею, стогнучи, випущу на Нього мої слова. Вискажу, охоплений, гіркоту моєї душі
 і скажу до Господа: Не учи мене безбожно чинити. І чому Ти мені так судив?
 Чи добре Тобі, якщо безбожно чинитиму, бо Ти відкинув діла моїх рук, а раду безбожних Ти сприйняв?
 Чи, бачачи, бачиш як смертний чоловік, чи Ти побачиш, так як бачить чоловік?
 Чи твоє життя є людським, чи твої роки людські?
 Бо Ти пошукав моє беззаконня і вислідив мої гріхи.
 Бо Ти знаєш, що я не вчинив безбожно. Але хто є той, що спасає з твоїх рук?
 Твої руки зліпили мене і створили мене, після цього, змінивши, Ти мене побив.
 Згадай, що Ти мене зліпив з глини, а знову повертаєш мене до землі.
 Чи не як молоко Ти мене видоїв, витиснув же мене подібно до сира?
 Скірою і тілом Ти мене зодягнув, кістьми ж і сухожиллям Ти мене зішив.
 Життя ж і милосердя Ти мені дав, а твій нагляд оберіг мій дух.
 Маючи це в собі, знаю, що все можеш, ніщо ж Тобі неможливе.
 Бо якщо ж грішу, Ти наді мною сторожиш, а безвинним від беззаконня Ти мене не зробив.
 Бо якщо буду безбожний, горе мені. Якщо ж буду праведний, не можу піднятися, бо я є повний безчестя.
 Бо на мене полюють, наче на лева, щоб убити, знову ж, обернувши мене, Ти страшно нищиш,
 обновляючи проти мене моє випробування. Гнів же великий Ти виказав мені, Ти ж навів на мене випробування.
 Отже, навіщо Ти мене вивів з лона, і я не помер, і мене око не побачило,
 і став я наче той, що не є? Бо чому з лона я не був покладений до гробівця?
 Чи не коротким є час мого життя? Дозволь мені трохи спочити,
 поки я піду звідки не повернуся, до землі темряви і мороку,
 до землі вічної темряви, де немає світла, ані видіння життя смертного чоловіка.