Коли настав день П'ятдесятниці, всі були однодушно разом. Раптом почався з неба шум, наче подув буйний вітер і наповнив усю оселю, де вони сиділи. З'явилися їм поділені язики, наче вогняні, і сіли на кожного з них. Усі наповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, - так, як Дух велів їм говорити.
А в Єрусалимі жили юдеї та побожні люди від кожного народу, що є під небом. Щойно стався цей шум, зійшлося сила люду, і захвилювалися, коли почули, що кожний говорить до них їхньою власною мовою. Дивувалися і чудувалися, кажучи [один до одного]: Хіба всі ці, що говорять, не галилеяни? Як же це, що ми чуємо кожний своєю рідною мовою, в якій ми народилися? Партяни й мідяни, еламіти й ті, що з Месопотамії, з Юдеї та Кападокії, з Понту й Азії, Фригії і Памфилії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Киренеї, і захожі римляни, юдеї і проселіти, крітяни й араби, - чуємо, як вони говорять нашими мовами про Божу велич. Дивувалися всі, були збентежені, кажучи один одному: Що ж це має бути? Інші, глузуючи, казали, що вони понапивалися вина.
А Петро, ставши з одинадцятьма, підніс всій голос і сказав їм: Мужі юдейські й усі мешканці Єрусалима! Щоб ви все знали, - вислухайте мене! Вони не п'яні, як ви думаєте, бо щойно третя година дня. Це те, що передрік пророк Йоіл:
І буде в останніх днях, каже Бог, проллю свій Дух на всяке тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, і ваша молодь видіння побачить, і ваші старці сни побачать.
І в ті дні виллю мій Дух на моїх рабів і на моїх рабинь, і пророкуватимуть.
І дам чуда на небі вгорі і знаки на землі внизу: кров, і вогонь, і куріння диму.
Сонце перетвориться на темряву, а місяць на кров, - ще до того, як прийде Господній день, великий та славний!
І станеться, що кожний, хто покличе Господнє ім'я, - спасеться.
Мужі ізраїльські, послухайте-но оці слова: Ісуса Назарянина, мужа, засвідченого вам від Бога силами, чудами, знаками, які зробив через нього Бог посеред вас, як самі знаєте; його, виданого згідно з Божим задумом і провидінням, ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників. Його Бог воскресив, звільнивши від муки смерти, бо не було можливим, щоб вона втримала його. Давид говорить про нього: Бачив я Господа переді мною завжди, бо він є по моїй правиці, щоб я не захитався.
Задля цього звеселилося моє серце і зрадів мій язик, ще й тіло моє сповнилося надією,
бо не залишиш душі моєї в аді і не даси своєму святому побачити тління.
Об'явив ти мені дороги життя, і наповниш мене втіхою виглядом своїм.
Мужі, братове! Скажу сміливо вам про патріарха Давида, який помер і був похований, і його гріб є в нас аж дотепер. Будучи пророком і знаючи, що Бог клятвою поклявся йому від плоду лона його [підняти Христа за тілом і] посадити на його престолі; пророчо говорив він про воскресіння Христа, [душа якого] не залишилася в аді і тіло його не побачило тління.
Цього Ісуса воскресив Бог, свідками чого є ми всі. Правицею Божою був він, отже, піднесений, обітницю Святого Духа одержав від Батька і вилив усе те, що ви і бачите й чуєте. Давид не пішов на небо, але сам говорить: Сказав Господь Господеві моєму: сядь праворуч мене,
доки не покладу твоїх ворогів під твої ноги!
З певністю хай знає весь дім Ізраїля, що і Господом і Христом зробив його Бог, - оцього Ісуса, якого ви розп'яли. Почувши, розжалобились серцем і сказали Петрові й іншим апостолам: Що ж нам робити, мужі-брати? Петро ж [сказав] до них: Покайтеся, і хай охреститься кожний з вас в ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів - і одержите дар Святого Духа. Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх тих, що далеко, кого лиш покличе Господь Бог наш. Багатьма іншими словами свідчив та заохочував їх, кажучи: Рятуйтесь від цього поганого роду! Вони, отже, [з любов'ю] прийнявши його слово, охрестилися, і пристало того дня яких три тисячі душ. Перебували постійно в навчанні в апостолів, у спільності, в ламанні хліба, у молитвах.Був острах у кожній душі, бо багато чуд і знамень з'явились через апостолів; [в Єрусалимі панував великий страх перед ними]. Усі, що повірили, були разом і мали все спільне. Продавали майно і маєтки та наділяли усім тим, чого хто потребував.
Щодня пильно й однодушно йшли до церкви і, ламаючи по хатах хліб, приймали в радості й простоті серця їжу, хвалячи Бога та маючи ласку в усіх людей. Господь же додавав щодня тих, що спасалися.