Для дириґента хору. На спів: „Не вигуби“. Золотий псалом Давидів. Чи ж то справді ви, можні, говорите правду, чи лю́дських синів слушно судите? Отже, у серці ви чините кривди, дорогу наси́льства рук ваших тору́єте ви на землі. Від лоня ще матернього — вже відда́лені несправедливі, з утро́би ще матерньої заблуди́лися неправдомо́вці, — їхня отрута така, як отрута зміїна, як отрута глухої гадюки, що ухо своє затуля́є, що не слухає голосу заклиначі́в, чарівника́, в чарах впра́вного! Поруйнуй, Боже, зуби їхні в їхніх уста́х, левчука́м розбий, Господи, ще́лепи, — нехай розпливуться, немов та вода, що собі розтіка́ється, хай пов'я́нуть вони, як трава по дорозі, бодай стали, немов той слима́к, що в своїй слизоті́ розпускається, щоб сонця не бачили, як мертвий отой плід у жінки! Поки почують терни́ну запа́лену ваші горшки, — нехай буря її рознесе, чи свіжу, чи спа́лену! А праведний ті́шитись буде, бо помсту побачить, у кро́ві безбожного сто́пи свої він обмиє! І скаже люди́на: „Поправді є плід справедливому, справді є Бог, — суддя на землі!“