Пісня проча́н. Як вертався Госпо́дь із поло́ном Сіону, то були́ ми немо́в би у сні. Наші у́ста тоді були́ повні весе́лощів, а язик наш — співа́ння! Казали тоді між наро́дами: Велике вчини́в Господь з ними!“ Велике вчини́в Господь з нами, — були ра́дісні ми! Вернися ж із нашим поло́ном, о Господи, немо́в ті джере́ла, на пі́вдень! Хто сіє з слізьми́, зо спі́вом той жне: все хо́дить та плаче, хто но́сить торби́ну насіння на по́сів, — та ве́рнеться з співом, хто но́сить снопи́ свої!