Чоловік остере́жуваний, та твердошиїй, буде зламаний нагло, і ліку не буде йому. Коли мно́жаться праведні, радіє наро́д, як панує ж безбожний — то сто́гне наро́д. Люди́на, що мудрість кохає, поті́шує батька свого, а хто попасає блудни́ць, той губить маєток. Цар утримує край правосу́ддям, а люди́на хаба́рна руйнує його. Люди́на, що другові своєму підле́щує, на сто́пах його па́стку ставить. У провині люди́ни лихої знахо́диться па́стка, а справедливий радіє та ті́шиться. Праведний знає про право вбогих, безбожний же не розуміє пізна́ння про це. Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів. Мудра люди́на, що праву́ється із нерозумним, то чи гні́вається, чи сміється, — споко́ю не знає. Кровоже́рці нена́видять праведного, справедливі ж шукають спасти його душу. Глупа́к увесь свій гнів увиявляє, а мудрий назад його стри́мує. Володар, що слухає сло́ва брехливого, — безбожні всі слу́ги його! Убогий й гноби́тель стрічаються, — їм обом Господь очі освітлює. Як цар правдою судить убогих, стоя́тиме трон його за́вжди. Різка й поу́ка премудрість дають, а дити́на, зали́шена тільки собі, засоро́млює матір свою. Як мно́жаться несправедливі — провина розмно́жується, але праведні бачитимуть їхній упа́док. Карай сина свого — й він тебе заспоко́їть, і приє́мнощі дасть для твоєї душі. Без пророчих виді́нь люд розбе́щений, коли ж стереже він Зако́на — блаженний. Раб словами не буде пока́раний, — хоч він розуміє, але́ не послу́хає. Чи бачив люди́ну, квапли́ву в словах своїх? — Більша надія глупце́ві, ніж їй! Хто розпе́щує зма́лку свого раба, то кінець його буде невдячний. Гнівли́ва люди́на викли́кує сварку, а лютий вчиняє багато провин. Горди́ня люди́ни її понижає, а чести набуває покірливий духом. Хто ді́литься з зло́дієм, той нена́видить душу свою, — він чує прокля́ття, та не виявляє. Страх перед люди́ною па́стку дає, хто ж наді́ю складає на Господа, буде безпечний. Багато шукають для себе обличчя володаря, та від Господа суд для люди́ни. Наси́льник — оги́да для праведних, а простодоро́гий — оги́да безбожному.