Син мудрий приймає карта́ння від батька, а насмішник доко́ру не слухає. З плоду уст чоловік споживає добро́, а жадо́ба зрадливих — наси́льство. Хто уста свої стереже́, той душу свою береже́, а хто гу́би свої розпуска́є, — на того поги́біль. Пожадає душа лінюха́, та даре́мно, душа ж роботя́щих наси́титься. Нена́видить праведний слово брехливе, безбожний же чинить лихе, і себе засоро́млює. Праведність оберігає невинного на дорозі його, а безбожність погу́блює грішника. Дехто вдає багача́, хоч нічо́го не має, а дехто вдає бідака́, хоч маєток великий у нього. Викуп за душу люди́ни — багатство її, а вбогий й доко́ру не чує. Світло праведних ве́село світить, а світильник безбожних пога́сне. Тільки сварка пихо́ю зчиня́ється, а мудрість із тими, хто ра́диться. Багатство, заско́ро здобуте, — поме́ншується, хто ж збирає пома́лу — примно́жує. Задовга надія — неду́га для серця, а бажа́ння, що спо́внюється, — це дерево життя. Хто пого́рджує словом Господнім, той шкодить собі, хто ж страх має до заповіді, тому надолу́житься. Наука премудрого — крини́ця життя, щоб віддали́тися від пасток сме́рти. Добрий розум прино́сить приємність, а дорога зрадли́вих — погу́ба для них. Кожен розумний за мудрістю робить, а безу́мний глупо́ту показує. Безбожний посо́л у нещастя впаде́, а вірний посол — немов лік. Хто ламає поу́ку — убозтво та га́ньба тому́, а хто береже осторо́гу — шанований він. Ви́конане побажа́ння приємне душі, а вступи́тись від зла — то оги́да безумним. Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришу́є з безу́мним, той лиха набу́де. Грішників зло доганя́є, а праведним Бог надолу́жить добром. Добрий лишає спа́док і ону́кам, маєток же грішника схо́ваний буде для праведного. Убогому буде багато поживи і з поля невпра́вного, та деякі гинуть з безпра́в'я. Хто стримує різку свою, той нена́видить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для ньо́го карта́ння. Праведний їсть, скільки схоче душа, живіт же безбожників за́всіди брак відчуває.