А Йов відповів та й сказав: „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі, то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть! Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не... Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні? Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́? Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі. О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог! О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, — то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого! Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це? Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́? Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене? Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього. Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони, темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг. Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́. Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають. Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них. І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились. Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались! Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене, і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“ Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені. Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас? Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного, і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого! Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди. Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда! Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?