1 І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.3 Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.4 А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.5 І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!6 І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам7 Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!8 Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.9 Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.10 Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!11 Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.12 І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!13 Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“14 Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.15 Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,16 Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.17 Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.18 Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.19 Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!20 Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!21 На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,22 бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!