Отож, має срі́бло своє джерело́, і є місце для золота, де його чи́стять, залізо береться із по́роху, з ка́меня мідь виплавляється. Люди́на кладе для темно́ти кінця́, і докра́ю досліджує все, і шукає камі́ння у те́мряві та в смертній тіні: ламає в копа́льні далеко від ме́шканця; забуті ногою люди́ни, ви́сять місця́, відда́лені від чоловіка. Земля — хліб із неї похо́дить, а під нею пори́то, немов би огнем, місце сапфі́ру — каміння її, й порох золота в ній. Стежка туди — не знає її хижий птах, її око орли́не не бачило, не ступала по ній молода звірина́, не ходив нею лев. Чоловік свою руку по кре́мінь витя́гує, гори від кореня переверта́є, пробива́є у скелях канали, і все дороге бачить око його! Він зага́чує рі́ки від ви́ливу, а захо́вані речі виво́дить на світло. Та де мудрість знахо́диться, і де́ місце розуму? Люди́на не знає ціни їй, і вона у країні живих не знахо́диться. Безо́дня говорить: „Вона не в мені!“ і море звіщає: „Вона не зо мною!“ Щирого золота дати за неї не можна, і не ва́житься срі́бло ціною за неї. Не важать за неї офі́рського золота, ні дорогого оні́ксу й сапфі́ру. Золото й скло — не рівня́ються в ва́ртості їй, і її не зміня́ти на по́суд із щирого золота. Кора́лі й кришта́ль і не зга́дуються, а набу́ток премудрости — ліпший за пе́рли! Не рівня́ється їй етіо́пський топа́з, і не ва́житься золото щире за неї. А мудрість ізвідки прихо́дить, і де́ місце розуму? Бо вона від очей усьо́го живого захо́вана, і від птаства небесного скрита вона. Аваддо́н той і смерть промовляють: Ушима своїми ми чули про неї лиш чутку! Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її! Бо Він аж на кінці землі придивля́ється, ба́чить під небом усім. Коли́ Він чинив вагу ві́трові, а воду утво́рював мірою, коли Він уста́ву складав для дощу та дороги для бли́скавки грому, тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив! І сказав Він люди́ні тоді: „Таж страх Господній — це мудрість, а ві́дступ від злого — це розум!“